ХХІV Міжнародна науково-практична конференція «ПОЛІТ. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ НАУКИ» на кафедрі авіоніки
04.04.2024
Наприкінці 60-х років найбільша у світі авіакомпанія «Аерофлот» мала у своєму розпорядженні великий парк швидкісних багатомісних газотурбінних пасажирських лайнерів, літаків для місцевих авіаперевезень, для перевезень великогабаритних вантажів і промислового обладнання. Вітчизняні літаки цивільної авіації Ту-134, Ту-154, Як-40, Іл-62, Ан-10, Ан-22 (Антей) та інші вже в той час були обладнані надскладними пілотажно-навігаційними системами і комплексами, автоматизованими бортовими системами керування, що вирішували у числі інших і задачу забезпечення автоматичного заходу на посадку. Ці системи мали велику енергооснащеність, що дозволяло їм виконувати регулярні польоти у будь-який час доби, у простих та складних метеоумовах.
Цивільна авіація стала одним з найбільш масових видів транспорту.
Паралельно з розширенням функцій бортового обладнання йшло удосконалення його елементної бази. У бортових системах знайшли широке застосування герметизовані об'ємні модулі, інтенсивно впроваджувалися інтегральні схеми.
Поряд з ускладненням і розширенням експлуатаційних можливостей бортового обладнання виникла проблема збільшення економічної ефективності використання авіаційної техніки і підвищення безпеки польотів у цивільній авіації. Це, у свою чергу, викликало необхідність удосконалення організаційних форм, методів і технологій технічного обслуговування та ремонту, застосування автоматизованих засобів контролю і діагностики технічного стану бортового обладнання на базі нових досягнень у галузі електроніки, автоматики й обчислювальної техніки.
Почали інтенсивно розвиватися наукові дослідження в напрямах підвищення надійності і довговічності авіаційної техніки, удосконалення процесів технічної експлуатації повітряних суден і їхнього обладнання, активізації людського чинника в цивільній авіації.
Безумовно, ці позитивні процеси, які відбувалися в цивільній авіації наприкінці 70-х років, вимагали підсилення експлуатаційної спрямованості в підготовці інженерних кадрів, підготовки висококваліфікованих фахівців у галузі технічної експлуатації повітряних суден, авіаційних двигунів і їхнього обладнання з принципово нових позицій.
У вищих навчальних закладах цивільної авіації почали створюватися кафедри технічної експлуатації як повітряних суден, так і їх авіаційних двигунів і бортового обладнання.
Першого листопада 1967 року на електротехнічному факультеті Київського інституту інженерів цивільної авіації (з 1990 р. - Київського міжнародного університету цивільної авіації, з 2000 р. - Національного авіаційного університету) була створена кафедра технічної експлуатації електро-приладного обладнання літальних апаратів (з 1990 року - технічної експлуатації авіаційних електрифікованих і пілотажно-навігаційних комплексів повітряних суден, з 2002 року - авіоніки). Виконуючим обов'язки завідувача кафедри було призначено кандидата технічних наук, доцента Величка Юрія Костянтиновича.
Основу науково-педагогічного колективу кафедри склали викладачі кафедри електрообладнання літальних апаратів: доцент Коронін В.Г., старший викладач Бєлов М.А., асистенти Артюховський О.М., Бакаєв Г.Г., Шевченко В.Л.
З травня 1968 року кафедру очолив доктор технічних наук, професор Денисов Віктор Григорович, відомий фахівець у галузі експлуатації авіаційного обладнання літальних апаратів, що раніше працював на інженерних посадах у стройових частинах Військово-повітряних сил (ВПС) СРСР, на різних посадах Науково-технічного комітету ВПС, заступником начальника управління Державного науково-дослідного інституту авіаційної і космічної медицини, начальником відділу Генерального Штабу Збройних Сил СРСР, старшим викладачем кафедри автоматизації і механізації керування військами Військової академії Генерального Штабу Збройних Сил СРСР. Ним опубліковано понад 400 наукових праць, у тому числі 40 монографій, підручників, навчальних посібників, науково-популярних книг, присвячених авіації, космонавтиці, ергономіці та інженерній психології. Брав безпосередню участь у підготовці до запуску перших радянських космонавтів.
У 1968 році при кафедрі розпочалася підготовка фахівців вищої кваліфікації по лінії аспірантури. Першими аспірантами стали випускники факультету: Александров В.Ю., Христич В.Й., Скрипець А.В., Усатюк Г.Ф., Алексєєв Ю.Г. та ін. У перші п'ять років на кафедру прийшли доценти Козарук В.В., Терьошкін О.О., Яшкір М.О., Мозжухін Г.М., ст. викладач Момот Б.Ф., асистенти Євницький Ю.В., Майбородін Б.А., Боровик Р.М., Хімін В.М., Александров В.Ю. та ін.
У 1971 році при кафедрі створена галузева науково-дослідна лабораторія авіаційної ергономіки, яку очолив к.т.н., доцент Терьошкін О.О. Основними напрямками її діяльності стали розробка ергономічних вимог до авіаційної техніки, заходів щодо підвищення ефективності використання повітряних суден та їх бортового обладнання і безпеки польотів з позицій авіаційної ергономіки, сумісність складових частин ергатичних систем при створенні, випробовуваннях і експлуатації авіатехніки, різних аспектів взаємодії оператора з машиною в нормальних і стресових ситуаціях у процесі експлуатації авіатехніки та ін.
У практичну діяльність цивільної авіації країни впроваджені результати багатьох наукових досліджень, у тому числі Керівництво з ергономіки (окреме), комплекс рекомендацій з оптимізації ергатичних систем оператор-машина-середовище та ін. Результати проведених досліджень впроваджені і на підприємствах м. Києва та Жовтневого району столиці.
За результатами проведених досліджень захищені одна докторська і понад 30 кандидатських дисертацій.
З 1990 року кафедру очолює учень професора Денисова В.Г. - професор Скрипець Андрій Васильович. До цього він уже мав певний досвід організаторсько-керівної роботи: працював заступником голови об'єднаного комітету профспілки інституту (1968-1969), головою бюро профспілки електротехнічного факультету (1970-1972), начальником науково-дослідного сектору інституту (1976-1982), відповідальним секретарем центральної приймальної комісії інституту 8 разів протягом 1984-1994 років. З листопада 2001 року по травень 2003 року він очолював кафедру на громадських засадах, оскільки працював заступником начальника (директора) департаменту вищої освіти - начальником управління природничої і технічної освіти Міністерства освіти і науки України. З травня 2003 року по червень 2010 р. він одночасно працював деканом факультету електроніки Інституту електроніки та систем управління університету. З 2017 року кафедру очолює Павлова Світлана Вадимівна, доктор технічних наук, доцент, старший науковий співробітник.
Істотний внесок у розвиток кафедри зробили професори Денисов В.Г., Скрипець А.В., Землянський В.М., Парняков Є.С., Павлов В.В., доценти Коронін В.Г., Мозжухін Г.М., Терьошкін О.О., Яшкір М.О., Козарук В.В., Нехорошев Ю.Г., Грібов В.М., Хімін В.М., Краснов В.М., Романенко В.Г., Грищенко Ю.В., Варченко О.І., Бєлов М.А., Боровик Р.М., Сорокопуд В.В., асистент Ситнянських Л.М. та ін. За останні 5 років на кафедру прийшли працювати та плідно працюють професори Тронько В.Д., Рогожин В.О., Буров О.Ю., доценти Лужбін В.М., Бєлінський В.М., ст. викладачі Єгоров С.Г., Слободян О.П., Яппаров А.Н., Тризна О.О., асистенти Дубер В.Г., Мельников Д.Є., Положевець Г.А., Гуленко В.Д., Кожохіна О.В., Асанов М.М.
За роки свого існування кафедра перебувала у складі наступних факультетів та інститутів: електротехнічного факультету (1967-1975); факультету авіаційного обладнання (1975-2000); факультету систем управління (2000-2003); факультету електроніки Інституту електроніки та систем управління (2003-2010); Інституту аеронавігації (3 1 липня 2010 по теперішній час).
